Міжнародні стандарти сталого розвитку як чинник зміцнення інституту самоврядування в Україні

Сьогодні, На сьогодні Україна вступила в реальну фазу державного будівництва, де переважають світові та європейські інтеграційні перспективи. Для їхнього досягнення необхідно оволодіти міжнародними стандартами, що потребує не лише їхньої формалізованої юридичної імплементації в систему законів та нормативних актів України, але і приведення у відповідність до них усіх сфер суспільного життя. Усвідомлення сучасних проблем глобального суспільного розвитку  передбачає використання нової методології та нових підходів до вивчення та запровадження в реальну українську практику міжнародних стандартів сталого розвитку.

Дослідження сталого розвитку має виняткове значення. Підтвердженням цього є те, що даний напрям став об'єктом особливої уваги відповідних структур ООН та європейської спільноти, а також знайшов відображення у рішеннях Ольборзької конференції, Лісабонського пакту дій та Австралійського міжнародного форуму, на яких було прийнято і затверджено основні документи з визначеними міжнародними стандартами, вимогами та окресленими перспективами сталого розвитку у планетарному масштабі.

З урахуванням світових та європейських вимог в Україні було розроблено право - нормативну базу, яка включала декілька законів України з питань сталого розвитку, постанови Верховної Ради України, укази Президентата постанови Кабінету Міністрів України, державні програми, де передбачалися конкретні заходи щодо сталого розвитку. Не залишилася поза увагою і система місцевого самоврядування України. На обласному, районному та місцевому рівнях органи місцевого самоврядування розробили дієві інструменти із запровадження світових та європейських стандартів з урахуванням місцевих та регіональних особливостей.

Україна є світовим ініціатором дослідження ноосфери. Його методологія опирається наконцепцію ноосфери «сфери розуму», ідеологом створення якої є відомий український вчений В. Вернадський. Вона передбачає органічне поєднання проблем виживання людства з загальнолюдськими цінностями. Академік М. Моїсеєв сформулював принцип коеволюції, в якому виявляється єдність культурних і природних процесів, що дозволяє визначити засади діяльності людства, різні інноваційні та соціальні технології з корпоративною діяльністю та корпоративним управлінням. Російські дослідники В. Іванов, В. Патрушев та А. Гладишев запропонували «ноосферо- корпоративний шлях розвитку», в рамках якого передбачається запровадження особливої технології муніципального управління, ефективного використання ресурсів, формування соціально -технологічної культури і саморозвитку особистості [1].

Вітчизняні автори у монографії «Сталий розвиток територіальної громади: управлінський аспект» [2] запропонували узагальнену концепцію сталого розвитку. Вона спирається на теорію суспільного розвитку і стосується всіх рівнів державного управління. В її основі лежать загальнолюдські тенденції до локалізації та глобалізації суспільних перетворень, біорозмаїття, природної економіки, глобального потепління та зміни клімату. Рівень сталого розвитку громади вони визначають так: «... підтримка натурального господарства на рівні сільських громад, технологія містобудування та упровадження стандартів якості міського способу життя, екологічний захист довкілля та сталий розвиток територіальної громади» [2, с. 12].

В Україні накопичено досвід щодо забезпечення сталого розвитку територій, який узагальнений авторами роботи «Стратегічне планування сталого розвитку за участі громади», девикладено матеріал по шести областях України щодо реалізації стратегічних планів, до якихзалучається широкий загал мешканців громад. На прикладі міст Хмельницької, Рівненської,Волинської, Закарпатської, Львівської, Миколаївської областей та м. Києва аналізуються стратегічні плани у відповідності до застосування сучасних концепцій сталого розвитку населених пунктів.

Сталий розвиток - необхідна умова для будь - якого громадянина, який мешкає на нашій планеті. Україна є часткою світової спільноти, і забезпечення умов для реалізації філософії та ідей сталого розвитку - це об'єктивна необхідність, яку має бути запроваджено на український ґрунт діяльністю як державних, так і місцевих органів влади.

Світова фінансова криза досить виразно продемонструвала геостратегічне значення планетарного розвитку. Якщо в 70-80-х рр. Минулого століття стан глобальної рівноваги можна булозадовольнити шляхом забезпечення умов матеріальної потреби кожної людини через одинакові можливості реалізації особистого потенціалу, і це було визначено як «межі зростання», то сучасні реалії розвитку людської цивілізації можуть призвести до некерованих і непередбачених наслідків, які, у свою чергу, спричинять гострі соціально - економічні й ресурсні проблеми і врешті - решт значно знизять рівень життя на Землі. З огляду на це людство розробило нову філософію сучасності, яка представлена концепцією сталого розвитку.

Світова спільнота виказує загальне цивілізаційне занепокоєння тим, що населення планетипоки що не відчуває себе представником загальнопланетарного значення. Про це йшлося на ІІМіжнародній конференції ООН у Ріо-де-Женейро в червні 1992 року, де обговорювались проблеми з питань довкілля та сталого розвитку. Україна взяла участь у цій конференції і підписала документ «AGENDA 21» «Порядок денний на ХХІ століття». У ньому сформульовано умови, що забезпечують перехід до моделі сталого розвитку суспільства. Україна взяла на себе зобов'язання розробити «план дій», що складається з 13 завдань і 23 показників і передбачає досягнення таких цілей [3, с. 4].

У червні 1996 року відбулась Стамбульська конференція ООН, де було ухвалено декларацію, в якій визначалося завдання щодо забезпечення регулювання органами місцевої влади процесів розвитку своїх територій шляхом запровадження відповідних управлінських процедур. Цей документ має важливе значення для розвитку населених пунктів через упровадження на їхньому рівні політики місцевого сталого розвитку.

Європейську програму сталого розвитку великих і малих міст було затверджено на конференції у м. Ольборзі (Данія) у травні 1994 року. Цей документ отримав назву Ольборзької хартії «Міста Європи на шляху до сталого розвитку». Хартію підписали 80 європейських представників органів місцевої влади і 253 представники міжнародних організацій, національних урядів, наукових інститутів, консультантів. У продовження реалізації ідей сталого розвитку у 2004 році було затверджено 10 Ольборзьких зобов'язань, а саме:

- активізація громади до участі у прийнятті рішень;

- визначення пріоритетів громади у вирішенні питань сталого розвитку;

- захист та забезпечення однакового доступу громадян до природних благ;

- пропагування раціонального природокористування;

- підтримка стратегічної ролі планування та проектування міського розвитку;

- збільшення мобільності населення та оптимізація вибору засобів пересування;

- охорона здоров'я в місцевому масштабі;

- розвиток місцевої економіки без завдання шкоди навколишньому середовищу;

- соціальна рівністьта справедливість;

- відповідальність громади щодо забезпечення сталого розвитку світової спільноти [4, с. 24].

Зазначені зобов'язання пізніше були закріплені в Лісабонському плані дій «Від Хартії до дій». У цих документах задекларовано намагання інститутів місцевого самоврядування забезпечити сталий розвиток територій, використовуючи сучасні методи та інструменти управління екологією, економікою, охороною здоров'я, обов'язково при цьому дотримуючись балансів розвитку. Європейські стандарти сталого розвитку територіальних громад органічно збігаються з Мельбурнськими принципами міст сталого

розвитку, які були затверджені у 2002 році на міжнародному форумі ООН в Австралії. Великі та малі міста України почали добровільно приєднуватися до Ольборзької хартії.

            Це дозволило місцевим органам влади розробити концепції сталого розвитку територіальних громад. У них передбачено запровадження відповідної політики, спрямованої на вирішенняекологічних, економічних, культурних і соціальних питань. Вітчизняними науковцями запропоновано нові концептуальні моделі реагування на виклики, спричинені негативними наслідками індустріального ХХ ст. Органи місцевого самоврядування спрямовують свою діяльність на забезпечення мінімальних гарантій громади, міста, села, селища для реалізації конституційних прав людей, що проживають на тій чи іншій території. Традиції місцевого самоврядування мають тисячолітню історію, в них особливе місце посідають домінуючі ментальні риси українства, пов'язані з поважним ставленням до природної краси, любов'ю до рідного краю. Використати важливий потенціал місцевого самоврядування можна шляхом запровадження сучасних новітніх управлінських технологій, що пов'язані зі сталим розвитком тієї чи іншої території.

Так, міський голова м. Славутича В. Удовиченко відстоює позицію, що сталий розвитоктериторії можна забезпечити шляхом широкого використання потенціалу місцевої демократії. На його думку, забезпечення кращого майбутнього залежить від усвідомлення кожним громадянином складових життя, активної участі в процесі підготовки і реалізації рішень, розуміння свого місця у створенні потужної багатогалузевої економіки на місцевому рівні при збільшенні робочих місць та інших економічних можливостей [5, с. 87-88].

Політичні перетворення і процеси оновлення українського соціуму після глибинної політичної кризи, що мала місце наприкінці 2004 року, об'єктивно спонукають місцеві органи влади до того, щоб призупинити безперешкоднийі безконтрольний процес нарощування обсягів виробництва, не враховуючи їхніх кліматичнихі біологічних наслідків. Органи місцевого самоврядування в нових умовахна перше місце повинні поставити не гучні гасла, а людину. Ніхто і ніколи не зможе прорахувати сумарних та матеріальних збитків від практичного знищення природного басейну Дніпра та інших річок України, від побудови безлічі промислових гігантів у місцях, що віками були екологічними перлинами світового рівня, а тепер стерті

з лиця землі. Це можна побачити на прикладі земель Донбасу, Дніпропетровської або Запорізької областей, чи портів Чорноморського узбережжя. Дуже влучно охарактеризував цю проблему В. Литвин: «На відміну від високо розвинутих країн, яких енергетична криза 70 - х років змусила істотно, а то і повністю оновити виробництво і перейти на енергозберігаючі технології. Радянська економіка так і залишилась марнотратною і не лише у цьому сенсі. Тому через залежність від сибірських та середньоазіатських енергоносіїв, що дуже болісно дала про себе знати, Україна опинилася перед необхідністю оплачувати їх за реальними, тобто світовими, цінами, зажадала неабиякої психологічної перебудови» [6].

Нові вимоги до публічної діяльності органів місцевого самоврядування повинні спиратися на відродження української відповідальності, що було притаманне українцям упродовж років - це найдорожче ставлення до натуральних продуктів, повага до своєї землі, квітучої природи. Усе це можна забезпечити через запровадження публічного контролю і масової участі людей у процесі сталого розвитку міста, села, селища, району, області.

Європейські політичні лідери місцевого та регіонального розвитку всіляко звертають увагу на необхідність забезпечення вирішення цієї проблеми діяльністю саме місцевої влади. Так, Кейт Уїтмор, президент комітету сталого розвитку ради Європи, цю проблему сформулював таким чином: «Майбутнє передбачити не можна, але його можна створити. За останнє десятиріччя місцеві та регіональні влади Європи, щоб стати поборниками та меценатами сталого розвитку, спиралися на власні сили. Вони спроможні забезпечити оптимальне управління та відгукуватися на потреби своєї громади, створюючи позитивний сукупний вплив на екологічні, економічні та соціальні умови» [7, с. 31].

Науковці України провели необхідні науково - виважені дослідження, за результатами якихобґрунтували шляхи та напрями сталого розвитку, якими можуть скористатися органи місцевого самоврядування України. Ми поділяємо позицію, представлену директором Інституту ботаніки, академіком НАН України К. Ситником у статті «Ноосфера та сталий розвиток України»: «Стратегія сталого розвитку має забезпечити зупинення деградаційних процесів у природі і суспільстві, реабілітацію навколишнього техногенного зміненого середовища, заміну традиційної моделі економічного зростання за будь - яку ціну моделлю сталого економічного розвитку, створення матеріального достатку, відповідного потенціалу країни, максимальне скорочення витрат корисних копалин у господарській діяльності за рахунок їх ефективного використання та заміну їх поновленимиресурсами, повноцінне використання громадської ініціативи та інтелектуальних ресурсів», а також точку зору доктора економічних наук, професора Ю. Туниці, наведену у статті «Щодо ідеї глобального правового акта екологічної безпеки і сталого розвитку», де, зокрема, підкреслюється: «Ідея створення глобального правового акта екологічної безпеки і сталого розвитку, яка зародилась понад 10 років, чекає свого визнання. Проблеми сталого розвитку територій знаходяться під особливою увагою представників місцевого самоврядування і це широко обговорюється на різних семінарах, службовців органів місцевого самоврядування, на науково - практичних конференціях, а також знаходить своє відображення на діях місцевого самоврядування» [8, с. 123].

На підставі проведеного аналізу можна зробити таке авторське визначення поняття «сталий розвиток громади» - це вироблення нової свідомості людства і громадянина конкретної території, нового ставлення до своєї діяльності, яке потребує узгодженості дій всієї світової цивілізації, дотримання законів і норм, що забезпечують поєднання інтересів економіки, довкілля і добробуту людини як загальносвітових інтеграційних вимог людства.

Значущість сталого розвитку території є майбутнім перспективним спрямуванням діяльності органів місцевого самоврядування. Умови його забезпечення багато в чому залежатимуть від залучення широкого загалу громадськості до вирішення нагальних проблем розвитку територій. Тому, на нашу думку, сталий розвиток як сфера прояву публічного характеру місцевогосамоврядування має п'ять вимірів.

Перший - це рівень свідомості, який спирається на сталі ментальні уяви ставлення до свогосела, селища, району, області. Саме на цих засадних компонентах органи місцевого самоврядування мають можливість формувати місцевий та регіональний патріотизм. Без ньогонеможлива реалізація загальнопланетарного явища - сталого розвитку.

Другий вимір пов'язаний з розробленням чітко визначенихправових норм, які б булиспрямовані на сталий розвиток відповідних територій, обов'язково передбачали цілі та напрямки його забезпечення і, найголовніше, щоб у них було визначено інституційну систему та механізми діяльності органів влади України із забезпечення сталого розвитку відповідних населених пунктів, територій держави, європейського континенту та планети в цілому.

Третій - запровадження ринкових відносин привело до того, що сировинні, виробничі тапромислові підприємства перебувають у приватному володінні. В умовах України відслідковується дуже негативна тенденція, коли представники промислового бізнесу лобіюють свої корпоративні інтереси на всіх рівнях з антиекологічним ухилом.

Четвертий - сталий розвиток неможливо забезпечити без орієнтації на ресурсно - ефективну технологію, запровадження систем екологічно чистого і безпечного виробництва. Роль органів місцевого самоврядування в організації ефективного менеджменту у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів має обнадійливі перспективи. Головними напрямами цієї діяльності повинна стати публічна відкрита діяльність органів місцевого самоврядування з обов'язковим залученням широкого загалу населення до обговорення проблем організації екологічно чистих ресурсно - ефективних виробництв на тій чи іншій території.

П'ятий - сталий розвиток неможливо забезпечити без максимального використання людської ресурсної бази, саме в цьому компоненті й поєднанні елементів свідомості з елементами організаторської діяльності органів місцевого самоврядування, правовою базою, якою можна скористатися.

Засади сталого розвитку передбачають для кожної території особливі умови, які органічнопоєднуються із загальносвітовими процесами відносно відповідальності за зміни у глобальному кліматі. Україна приєдналася до Кіотського протоколу, що є основним міжнародним документом, який регламентує викиди в атмосферу. Національне законодавство поступово адаптується до цих міжнародних вимог. Особливого значення в рамках Кіотського протоколу набуває пошук альтернативних джерел енергії, які значно зменшують викиди шкідливих речовин в атмосферу. Для територіальних громад України цей напрям діяльності має особливе значення через обмеженість нашої країни в енергоресурсах.

Висновки. Пропонуються конкретні положення стосовно діяльності органів місцевогосамоврядування із зміни свідомості людей, пов'язані з новим ставленням до сталого розвитку території, де вони проживають, які необхідно внести до право - нормативних документів для підсилення регуляторного впливу органів влади відповідно до ринкових механізмів та з урахуванням стандартів сталого розвитку. Нарешті, масштаби світової фінансової кризи чітко продемонстрували планетарну масштабність зміни свідомості світової спільноти, ставлення до ресурсно - ефективного використання, природних ресурсів та новітньої технологічної організації, яка змінює відносини міжлюдиною та виробництвом. Поява нового симбіозу, в якому поєднуються глобалізаційні вимоги і новітня технологічна організація, суттєво змінює перспективу діяльності органів місцевого самоврядування на всіх рівнях. Україна є важливою ланкою у світовому розвитку і може зробити гідний внесок у загальнопланетарну скарбницю світової модернізації.